П

Парламент — виборчий законодавчий орган держави.

Парламентська монархія — державний лад, при якому глава держави — монарх — не може прямо впливати на склад і політику уряду, який формується виключно парламентом і підзвітний лише йому (Великобританія, Данія, Швеція, Японія).

Парламентська республіка — державний лад, при якому голова держави — президент не може впливати на склад і політику уряду, який формується виключно парламентом і підзвітний виключно йому (Італія, ФРН).

Патріархальна теорія — теорія, за якою держава створилася безпосередньо з сім’ї, що розрослася, а влада глави держави — з влади батька над членами сім’ї.

Пеня — різновид неустойки; грошова сума, яка стягується з боржника на користь кредитора в разі невиконання або неналежного виконання першим зобов’язання, зокрема в разі прострочки виконання договірних зобов’язань.

Переваги — особливі гарантії, що створюють специфічний правовий статус для конкретних осіб, визначених законом.

Передача на поруки — одна з форм звільнення від кримінальної відповідальності, що застосовується судом, прокурором, слідчим і органом дізнання (за згодою прокурора) за заявою громадської організації або трудового колективу, якщо злочин і особа, яка його вчинила, не становлять великої суспільної небезпеки (ст. 47 КК).

 Підгалузь права — окрема частина галузі права, що об’єднує норми й інститути, які регулюють спеціальні види суспільних відносин.

Підзаконні нормативно-правові акти — нормативні акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання (нормативні укази Президента України; постанови і декрети Кабінету міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим; інструкції, вказівки та нормативні накази керівників державних комітетів, відомств України й адміністрацій підлеглих їм підприємств, установ, організацій; загальнообов’язкові рішення місцевих Рад народних депутатів; нормативні рішення виконавчих комітетів місцевих Рад; розпорядження представників Президента).

Пільги — встановлені законодавством або іншими нормативними актами переваги, що надаються особі (або групі осіб) порівняно з іншими громадянами.

Пільги неповнолітнім — особливі права і переваги в галузі охорони праці, робочого часу, відпочинку та деяких інших умов праці, що надаються особам, які не досягли 18 років.

Переконання і примус — методи державного управління, які застосовуються для підтримання суспільної дисципліни, забезпечення і охорони законності, спрямування поведінки окремих громадян і колективів на дотримання встановлених у цьому суспільстві норм. Основним є метод переконання.

Переслідування за критику — умисне ущемлення службовою особою прав та інтересів громадян, що охороняються законом, пов’язане з наступним переслідуванням критикуючого. Переслідування за критичні виступи або зауваження, що містяться у скаргах, пропозиціях, заявах громадян, карається законом.

Підозрюваний — особа, затримана за підозрою у скоєнні злочину; особа, стосовно якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого.

Підсудний — особа, яка була притягнута до участі у справі як обвинувачена після віддання її до суду.

Повноваження власника — полягає у приналежності власникові прав володіння, користування і розпорядження майном у межах, встановлених законодавством (ст. 317 ЦК).

Подвійне громадянство — перебування особи одночасно у громадянстві двох держав. Перебуваючи на території однієї з держав, вона повністю підпорядковується її законам. Законодавство України допускає подвійне громадянство на підставі двосторонніх міжнародних договорів (ст. 1 Закону “Про громадянство України”).

Подія — різновид юридичних фактів, які виникають незалежно від волі суб’єктів правовідносин.

Позбавлення батьківських прав — позбавлення у судовому порядку права батьків на виховання дітей.

Позбавлення волі — вид основного кримінального покарання, що полягає у примусовій ізоляції засудженого від суспільства на вказаний у вироку суду строк, у спеціально призначених для цього виправно-трудових установах.

Позбавлення спеціального права — вид адміністративного стягнення, що полягає у позбавленні права керування транспортними засобами та права полювання на певний строк за грубі або систематичні порушення порядку користування цими правами.

Позичка — цивільний договір, за яким одна сторона (позикодавець) передає іншій стороні (позичальникові) у власність або оперативне управління гроші або речі, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду якості (ст. 827 ЦК).

 Позов — звернення зацікавленої або іншої уповноваженої на те особи до суду з проханням про розгляд спору і захист суб’єктивних прав.

Покарання — міра державного примусу, що застосовується тільки судовими органами до осіб, які скоїли злочин. Виражається у позбавленні певних, належних цій особі, благ. Головною функцією покарання є виховання  винних, недопущення ними та іншими особами протизаконних вчинків у майбутньому.

Політична влада — вироблення і проведення в життя політичних програм усіма суб’єктами політичної організації суспільства, а також різними неформалізованими угрупованнями.

Політична особа — особа (людина), індивід, який бере активну участь у політичному житті суспільства.

 Політична партія — добровільне об’єднання людей, що виражає волю певної соціальної групи і прагне здобути або утримати державну владу, здійснити вплив на політику держави відповідно зі своєю програмою суспільного розвитку.

Політичний (державний) режим — сукупність засобів, прийомів і способів реалізації політичної влади, яка характеризується якісною та кількісною мірою участі народу, націй, верств, соціальних груп, окремих громадян у її здійсненні.

Політичні відносини — вид суспільних відносин, які складаються між суб’єктами політичної системи з приводу здійснення політичної влади.

Політична система — єдність усіх державних, громадських об’єднань і трудових колективів соціально-неоднорідного (зокрема класового) суспільства. П. с. (у вузькому розумінні) іноді називають політичною організацією суспільства.

Політичні функції — основні напрями політичної діяльності політичних суб’єктів. До них належать: а) політичне цілевизначення; б) політична інтеграція суспільства; в) регулювання політичної діяльності; г) забезпечення цілісного управлінського впливу на суспільні процеси.

Помилування — повне або часткове звільнення засудженого від покарання. В Україні П. здійснюється Президентом держави.

Пом’якшуючі обставини — умови, за яких у судочинстві враховуються фактори, що збільшують соціальну небезпеку злочину чи правопорушення, та особи, котрі їх вчинили. До них належать, наприклад, відвернення винним шкідливих наслідків скоєного злочину, відшкодування завданої втрати чи усунення заподіяної шкоди тощо (ст. 66 КК).

Попередження — адміністративне стягнення, яке виражається в офіційній негативній оцінці поведінки з боку державного органу (посадової особи) і є застереженням про недопущення протиправних діянь у майбутньому.

Попереднє випробування — захід, який може бути зумовлений угодою сторін при укладенні трудового договору з метою перевірки відповідності працівника роботі, що йому доручається, з обов’язковим застереженням у наказі про прийняття на роботу в межах чинного законодавства.

Попереднє розслідування — регламентована кримінально-процесуальним законом діяльність органів дізнання та попереднього слідства по встановленню обставин вчинення злочину і осіб, причетних до нього. П. р. є важливим засобом припинення та запобігання злочинів.

Посада — визначена структурою і штатним розкладом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Паспорт — основний державний документ встановленого зразка, що засвідчує особу громадянина. Паспорт громадянина України одержують усі громадяни держави, які досягли 16 років.

Пособник — особа, яка сприяла скоєнню злочину порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, а також особа, яка заздалегідь обіцяла сховати злочинця, 68 знаряддя і засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом (ст. 27 ч. 5 КК).

Постійні функції держави — напрямки діяльності держави, що здійснюються на всіх етапах її розвитку.

Права нації — певні можливості кожної нації (іншої етнічної спільності, народу), необхідні для нормального її існування і розвитку у конкретно-історичних умовах, об’єктивно зумовлені досягнутим рівнем розвитку людства, які мають бути загальними для всіх народів.

Право (об’єктивне юридичне) — система загальнообов’язкових правил фізичної поведінки — соціальних норм, встановлених або санкціонованих державою, які виражають волю певної частини соціально-неоднорідного суспільства, спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі та забезпечуються державою.

Право власності — система правових відносин, які закріплюють і охороняють належність матеріальних та духовних (інтелектуальних) благ певним особам чи колективам, передбачають обсяг і зміст прав власника по відношенню до належного майна або іншого блага, способи і межі здійснення цих прав.

Право володіння — фактичне володіння річчю, що створює для власника можливість безпосереднього впливу на неї.

Право загальносоціальне — визначена суспільством міра можливої й обов’язкової поведінки, яка є регулятором соціальних відносин.

Правова агітація — форма правового виховання, яка полягає в правовому впливі на правосвідомість та настрої членів суспільства шляхом колективних та індивідуальних співбесід, виступів на мітингах, зібраннях, за допомогою преси, телебачення та ін.

Правова держава — держава, в якій юридичними засобами реально забезпечено максимальне здійснення охорони та захист основних прав людини.

Правова ідеологія — сукупність принципів, теорій, концепцій, які формуються в результаті наукового узагальнення правового розвитку суспільства.

Правова культура особи — властивість, що характеризується загальною повагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їх здійснювати, а також активною, правомірною поведінкою в усіх життєвих ситуаціях.

Правова культура суспільства — сукупність факторів, що характеризують рівень правосвідомості, досконалості законодавства, організації роботи по його дотриманню, стан законності і правопорядку. Розрізняють правову культуру суспільства і правову культуру окремих осіб.

Правова норма — формально обов’язкове правило фізичної поведінки, що має загальний характер, встановлюється або санкціонується державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечується її організаційною, виховною та примусовою діяльністю.

Правова поведінка — суспільно визначена поведінка суб’єктів права, виявлена зовні у формі діяння або бездіяння, яка перебуває під актуальним чи потенціальним контролем свідомості, регламентована нормами права, підконтрольна державі та тягне за собою юридичні наслідки. Правова поведінка поділяється на правомірну та протиправну.

Правова пропаганда — цілеспрямована діяльність по формуванню у членів суспільства високого рівня правосвідомості і правової культури, роз’ясненню правової політики і поширенню правових знань, ідей, іншої правової інформації.

Правова система — система всіх юридичних явищ, які існують у певній державі або в групі держав.

Правова сім’я — достатньо велика сукупність національних правових систем у межах одного типу права, що об’єднані спільністю історичного формування, структури джерел, провідних галузей та правових інститутів, юридичної культури та мислення, а також їх правозастосування. Існують англо- саксонська, романо-німецька та мусульманська правові сім’ї.

Правове виховання — цілеспрямована діяльність по керівництву управлінню процесом підготовки членів суспільства до виконання правових норм, по підвищенню рівня правосвідомості та правової культури. Зміст правового самовиховання складає діяльність людей по оволодінню правовими знаннями, формуванню позитивних правових мотивів і установок, навичок правомірної поведінки. Правове виховання поділяється на правову агітацію, правову пропаганду, правове навчання.

Правове навчання — конкретний вид навчального процесу, під час перебігу якого під керівництвом досвідчених юристів члени суспільства оволодівають правовими знаннями, навичками, вмінням застосувати норми права.

Правове регулювання — форма впливу на суспільні відносини, що здійснюються за допомогою правових засобів.

Правовий звичай — санкціоноване і забезпечуване державою звичаєве правило поведінки загального характеру.

Правовий прецедент — об’єктивне рішення органу держави з конкретної справи, якому надається формальна обов’язковість при розв’язанні всіх наступних аналогічних справ (судових, адміністративних).

Правовий статус особи — сукупність закріплених у законах та інших правових актах прав, свобод і обов’язків особи, а також гарантій, які забезпечують їх повне і безперешкодне здійснення, захист та поновлення.

Правові форми здійснення функцій держави — специфічні засоби здійснення її діяльності, які тягнуть правові наслідки і за допомогою яких здійснюються державні функції. До правових форм відносять: а) правотворчу; б) управлінську чи виконавчо-розпорядчу; в) правоохоронну.

Правозастосовний акт — індивідуально-конкретний, державно-владний припис, винесений відповідним органом у результаті вирішення юридичної справи.

Правоздатність — закріплена у законодавстві і забезпечена державою можливість суб’єкта мати юридичні права і нести юридичні обов’язки.

Правосвідомість — система понять, поглядів, уявлень, почуттів та дій з приводу чинного або бажаного юридичного права.

Правонаступництво — перехід прав і обов’язків від одного суб’єкта до іншого. П. може бути універсальним, частковим або зовсім відсутнім.

Правомірна поведінка — вчинки (діяння), які не суперечать приписам правових норм або основним принципам права певної держави.

Правопорушення — протиправне, винне діяння деліктоздатного суб’єкта, яке є особистісно або суспільно шкідливим чи небезпечним.

Правопорядок — режим упорядкованості, організованості суспільних відносин, що існує в державі за умови належного дотримання законності (див. ст. 30 КПК).

Правове регулювання — здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, закріплення, охорони й розвитку.

Правові відносини — врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких є носіями суб’єктивних прав і обов’язків. Виникають при настанні передбачених законом юридичних фактів.

Правоохоронні органи — система державних та уповноважених державою громадських формувань, основною функцією яких є боротьба зі злочинністю та іншими правопорушеннями. До складу П. о. відносять прокуратуру, органи Міністерства юстиції, внутрішніх справ, Службу безпеки, адвокатуру, нотаріат, різні державні комісії та комітети, що здійснюють правоохоронну діяльність.

Правопорядок — стан фактичної впорядкованості суспільних відносин, врегульованих правом, який виражає реальне, практичне здійснення законності.

Правосвідомість — вид (форма) суспільної свідомості, що містить сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та концепцій, а також настанов, які відбивають відношення людей, суспільних груп і суспільства в цілому до права, форм і методів правового регулювання. Розрізняється правосвідомість суспільна, групова, індивідуальна або теоретична, професійна, буденна.

Правосвідомість індивідуальна — сукупність правових знань, емоцій та настанов конкретного суб’єкта права.

Правосвідомість професійна — сукупність професійних правових знань, почуттів, емоцій, оцінок, настанов, мотивів, які характерні для представників відповідної групи та формуються в результаті професійної діяльності і навчання.

Правосуб’єктність — здатність виступати суб’єктом у правовідносинах, складається з право-, діє-, деліктоздатності.

Правоутворення — складається з процесів формування і формулювання права (правотворчість).

Формування права — процес утворення взаємодії між індивідами, які, виникаючи стихійно, є виразом об’єктивних законів суспільного розвитку, зумовлених соціальним, економічним і духовним устроєм суспільства.

Протиправна поведінка (правопорушення) — суспільно небезпечна, свідомо-вольова, винна поведінка суб’єктів права, яка виражається в діянні чи бездіяльності, суперечить нормам права, тягне за собою правові наслідки у формі юридичної відповідальності і відновлення порушених суб’єктивних прав.

Процесуальне право — частина норм правової системи, яка регулює відносини, що виникають при розслідуванні злочинів, розгляді та вирішенні кримінальних і цивільних справ.