Обман — подання неправдивих
відомостей або навмисне замовчування тих чи інших обставин, повідомлення про
які, згідно з чинним законодавством, є обов’язковим.
Обвинувачений — особа, стосовно якої є
достатньо доказів, що вказують на вчинення нею злочину. На цій підставі слідчим
або особою, яка провадить дізнання, виноситься постанова про притягнення цієї
особи до участі у справі як обвинуваченого (ст. 131 КПК).
Обвинувальний висновок — процесуальний
документ, у якому слідчий підбиває підсумок попереднього розслідування у справі
і формулює обвинувачення певної особи у вчиненні злочину з наведенням
конкретних доказів. Якщо у справі є кілька обвинувачених, то складається один
спільний О. в. з чітким визначенням ролі кожного у вчиненні злочину (ст. 223
КПК).
Об’єднання громадян — добровільне громадське
формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації
громадянами своїх прав і свобод. Об’єднання громадян визнається політичною
партією або громадською організацією (ст. 1 Закону України “Про об’єднання
громадян”).
Об’єктивне право — нормативний регулятор,
який є системою загальнообов’язкових, формально визначених норм, що слугують
критерієм правомірності чи неправомірності поведінки особи, тією юридичною
основою, на базі якої визначається практикою наявність чи відсутність у особи юридичних
прав і обов’язків.
Обмежена (конституційна) монархія — різновид монархічної
форми правління, при якій влада монарха обмежується компетенцією інших
державних органів.
Обтяжуючі обставини — чітко визначені
кримінальним законом фактори, які підвищують суспільну небезпеку злочину та
особи, котра його вчинила. Наприклад: вчинення злочину особою, яка раніше
скоїла якийсь злочин, заподіяння злочином тяжких наслідків, підмова або
залучення неповнолітніх до вчинення злочину, вчинення злочину з особливою жорстокістю
або знущання з потерпілого, вчинення злочину особою, яка перебувала у стані
сп’яніння, тощо (див. ст. 67 ККУ).
Обшук — дії, що провадяться у
випадку, коли слідчий має достатні підстави вважати, що знаряддя вчинення
злочину, речі й цінності, набуті злочинним шляхом, які мають значення для
встановлення істини у справі, заховані у певному приміщенні або місці чи в
якої-небудь особи, а також, коли він має достатні дані про те, що в певному
приміщенні або місці переховуються особи, які вчинили злочин. О. здійснюється
згідно з постановою слідчого і з санкції прокурора (ст. 177 КПК).
Об’єкт злочину — суспільні відносини,
проти яких спрямовано злочин.
Об’єкт правовідношення — певне особисте або
соціальне благо, для здобуття і використання якого встановлюються взаємні
юридичні права та обов’язки суб’єктів.
Об’єктивність розслідування — принцип
кримінально-процесуального права, що полягає у встановленні повної істини у
провадженій справі з урахуванням усіх обставин, які викривають як
звинуваченого, так і тих, що свідчать на його користь. Ніхто при цьому не
вправі домагатися показань шляхом насильства, погроз, а також примушувати
обвинуваченого доказувати свою невинність (ст. 22 КПК).
Опікун — особа, на яку
покладено безпосереднє здійснення опіки, законний представник підопічного.
Органи дізнання — державні органи, яким
відповідно до чинного законодавства надано повноваження провадити
оперативно-пошукові і в окремих випадках невідкладні слідчі дії. До них
належать: міліція, органи безпеки у справах, віднесених законом до їхнього
відання, командири військових частин, з’єднань, начальники військових установ
(у справах про всі злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і
військовозобов’язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про
злочини, вчинені робітниками і службовцями Збройних Сил України у зв’язку з
виконанням службових обов’язків або в розташуванні частини, з’єднання,
установи), митні органи, начальники виправно-трудових установ тощо.
Організатор злочину — особа, яка
організувала скоєння злочину або керувала його скоєнням (ст. 27 ч. 3 КК).
Орган держави — складова частина
апарату держави і структурно організований колектив державних службовців (або
один службовець), наділений владними повноваженнями та необхідними засобами для
виконання певних завдань і функцій держави.
Оскарження — встановлений
процесуальний порядок подання скарг учасниками процесу на рішення, постанови,
ухвали і вироки суду.
Основні права людини — певні можливості
людини, необхідні для її існування та розвитку у конкретно-історичних умовах.
Визначаються досягнутим економічним, духовним, соціальним рівнями розвитку
людства. Мають бути загальними і рівними для кожної людини.
Особисті немайнові права — цивільні права особи,
об’єктом яких є блага, що позбавлені майнового змісту, проте нерозривно
пов’язані з суб’єктом права, визнані державою та потребують правової охорони
(ім’я, авторське ім’я, честь і гідність, життя і здоров’я, тілесна
недоторканість тощо).
Осудність — нормальний стан
психічно здорової людини, що виражається у здатності усвідомлювати свої дії та
керувати ними (ст. 19 КК).
Охорона праці — система правових,
соціально-економічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних
заходів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі
праці.
Очна ставка — одночасний
допит двох, раніше допитаних, осіб, що давали істотно суперечливі показання, з
метою усунення цих протиріч (ст. 172 КПК).
